Багаторічний мистецький керівник Національної капели бандуристів України Микола Гвоздь упродовж 15 років свою відпустку проводив у Франції на курсах бандури і хорового співу. У 1990-х та 2000-х роках у нього вчилися десятки французів і британців, переважно, українського походження.  Учасники курсів на чолі з Миколою Гвоздем дали чимало концертів у Франції та Бельгії. Маестро придумав для колективу назву «Вишиванка».

З нагоди десятої річниці смерті артиста, якого не стало 27 червня 2010 року, свої спогади публікує один з його французьких учнів Василь Хрін.

Mykola-Hnozd-devant-ses-bandouristes-lors-dun-concert-en-France
Микола Гвоздь та Національна капела бандуристів під час концерту в паризькому реґіоні, 1998 р.

У травні 1991 року, за кілька місяців до проголошення незалежності України, Національна заслужена капела бандуристів імені Григорія Майбороди гастролювала під Парижем. На концерт зібіралося чимало французів українського походження, переважно народжених вже у Франції. Від батьків вони не раз чули про бандуру, а декотрі навіть мали цей інструмент удома, але майже ніхто не вмів на ньому грати.

Наша «делеґація» поїхалa на концерт i була цілком зачарована,  як і заповнений зал. То був справжній тріумф! Після концерту деякі з нас підійшли до керівника капели й запиталися, чи не міг би хтось із його бандуристів приїxaти до Франції, щоб навчити охочих грати на цьому інструменті. На що маестро, похитaвши головою, відповів: «А чому б не я?»

Невдовзі ми почали контактувати поштою і телефоном. Доводилося дзвонити багато разів і довго чекати на з’єднання і поговорити з Миколою. Якось домовились про перші курси в Парижі восени того ж 1991 року.  Моя дружина Анні займалася документами: візa, офіційні запрошення, авіаквитки…

Le Bandouriste Mykola HVOZD (à droite), avec les participants du stage Vyshyvanka en Ardèche
« Вишиванка » в оселі « Чорногора » (Ардеш), 1998 р. М.Гвоздь (перший праворуч), його син Юрій (перший ліворуч), автор – перший ліворуч у верхньому ряду. Фото: Олег Основич.

Після перших курсів у Парижі, Микола нам запропонував приїхати в літку наступного року до Києва. Навчання мало відбуватися у приміщеннi Капели та інших колективів. Оскільки я більш-менш володію українською, то контактувати випало саме мені: листами, телефоном і службовим факсом. Організація подорожі до Києва вимагала багато часу й енергії. Зо тридцять людей згодились поїхати автобусом в Україну в серпні 1992 року,  і так дійсно сталося. Моя дружина і я були відпoвідальні за все: паспорти, візи, гроші і т.д. Неймовірна пригода, через Німеччину, Польщу…

За три дні доїхали до Києва. Україна вже була незалежна, і ми мали нагоду святкувати першу річницю на Майдані незалежності 24 серпня. Курси гри на бандури гарно пройшли, і Микола мене з дружиною взяв під  свою опіку. Ми стали представниками нашого колективу. Так почалася наша багатолітня співпраця з Миколою Гвоздем.

Через рік ми вирішили органiзувати курси в оселі, котру українська громада мала в реґіоні Ардеш, що на південь від Сент-Етьєна.  У 1973 році українська діаспора купила здоровенний будинок у долині поміж горами і лісами. Тамтешній краєвид нагадує карпатський, тому назвали ту оселю «Чорногорою».  За винятком 1995 року,  усі подальші літні курси аж до 2006 року відбувалися у «Чорногорі». Були також короткі курси навесні в Парижі, в Ліоні та у східній Франції.

Ми довго міркували, як назвати нашу організацію та колектив, нарешті Микола запропонував назву «Вишиванка», і ми всі згодилися.

Спочатку Микола лише навчав грати на бандурі, але пізніше створив ще й хор і визначив солістiв, серед яких мав честь опинитися і я.

АУДІО: Ансамбль «Вишиванка» під керівництвом Миколи Гвоздя виконує українську народну пісню «Їхав козак на війноньку», концерт в Рошполі (Ардеш), 15 сепня 2005 року.

 

Пocтyповo, наш колектив вийшов на пристойний музичний рівень, і французька громадськість, присутня на наших концертах, високо оцінила українські народні пісні та церковні твори, тобто виконання було непогане.

Чисельність ансамблю не раз сягала тридцяти учасників. З часом до нас долучився Юрій, син Миколи, також професійний музикант,  і почав вести курси сопілки. Потім Наталія, його сестра, також з музичною освітою, приїздила з ними і допомагала батькові.

Mykola Hvozd lors d'une répétition en 2001
Микола Гвоздь під час репетиції в оселі « Чорногора » , 2001 р. Фото: Олег Основич

Крім підтримки нашого вчителя, ми займалися запрошенням до Франції,  перевезенням з аеропорту до нас додому та до «Чорногори», я з іншими займався на курсах, співав у хорі, готував концерти у різних церквах і проводив їх як конфeрансьє. Наша донька вчилася грати на бандурі, а моя дружина – на сопілці.

Наша нечисленна команда мала чимало клопотів. Треба було їздити на базар по харчі, наводити порядок у кімнатах величезного будинку,  мити посуд… та ще й інтенсивно репетирувати. Бувало, репетиції перед концертами тривали аж до 23 години. Але атмосфера була дружня, і всі аматорські музиканти та співаки докладали зусиль, аби задовольнити вимоги нашого «шефа», як ми між собою називали Миколу.

Протягом цих 15 років спільної роботи, моя дружина і я частково розділяли командні завдання, але ми завжди залишилися на службі Миколи, з котрим ми мали близькі, дружні стосунки.

Mykola Hvozd (à g.) avec les participants de l'atelier bandoura à Tchornohora (Rochepaule) en 2003
« Вишиванка » у « Чорногорі » в 2003 р. М.Гвоздь – перший ліворуч. Фото: Олег Основич

Останній стаж відбувся в 2006 році. Микола вже не мав сили так тяжко працювати під час своїх вакацій і cупроводжувати свою капелу, це вимагало надлюдської енергії.  Під час курсів « Вишиванки » він мало відпочивав і все був у роботі: то вів курси бандуристам або співакам, диригував на спільних репетиціях цілого колективу,  робив аранжування творів, формував разом зі мною програми концертів, настроював інструменти тощо. Він багато нам віддав, навчив, і ми цього ніколи не забудемо. 

Я мав нагоду у 2010 році коротко поспілкуватись з Миколою в Києві. Він вже був дуже слабий, сильно схуд, але пам’ятаю як його очі засвітилися, коли він мене побачив. Ми недовго поговорили, попрощалися і це був останній раз. За місяць Микола покинув цей світ. Але для нас Микола Гвоздь назавжди залишиться  сповненим енергії чоловіком і талановитим артистом. 

Світла пам’ять!

Автор статті: Василь Хрін

Basile ChrinВасиль Хрін народився у 1947 р. в таборі для біженців в Італії. Його батьки – галичани, яких нацисти під час Другої світової війни вивезли на примусову працю до Австрії. Після визволення відмовилися повертатися на Галичину, яка опинилася у складі СРСР. Коли Василеві було 9 місяців, сім’я переїхала до Франції, де до війни працевлаштувався його дід. 



6 червня 2020 року відбулася відеоконференція, присвячена історії ансамблю « Вишиванка », організована асоціацією « Ліон-Україна » у співпраці з фотографом Юрієм Білаком та учасниками « Вишиванки » Василем Хріном, Анною та Олегом Основичами, а також Стефаном Кюзеном.

Читати на цю ж тему французькою.