Як ми вже повідомляли, 21 вересня відбудеться прем’єра п’єси « Майдан Інферно ». Чому вистава побачить світ у Франції, а не в Україні, розповідає авторка п’єси Неда Неждана:

У кожної моєї п’єси своя доля втілення, і я збагнула, що вона пов’язана з тим, як писалася. «Майдан Інферно» була замислена в Україні в час Революції Гідності, а створювалася фрагментами переважно в письменницькій резиденції у Парижі та у мандрах – Косово, Північна Македонія, Німеччина…

Цей текст – спроба зрозуміти сутність революції, як нового витка еволюції, як іншої свідомості. Адже Майдан – це не лише простір, а ще й спосіб мислення. Усе почалося з асоціації з Європою, якої намагалися позбавити Україну, але поступово переросло у глобальну боротьбу за головні людські цінності. На Майдані твориться дивовижний світ, де панують не страх і гроші, а мужність і гідність. У п’єсі принципово немає ні політиків, ні силовиків, а лише звичайні люди, які люблять, гніваються, жартують… Але ось вони мимоволі опиняються у вирі подій і стають незвичайними, змінюють світ. Бо сама присутність на Майдані вимагала подолання страху і чогось надзвичайного – цим стало диво самоорганізації, ніби прорив у майбутнє. 

Неда Неждана, авторка п’єси « Майдан Інферно »

« Майдан Інферно » містить чимало документального, але водночас це – фантазія, яка трохи нагадує міф про Орфея і Евридіку навпаки. Головна героїня Аня розшукує коханого Ореста, який опинився між життям  і смертю – у комі, захищаючи її від ударів силовиків. Але не вона спускається у пекло, а ніби пекло піднімається на землю – і візуально, адже Майдан захищала стіна вогню, і по суті – бо Янукович намагався перетворити весь Київ у концтабір. 

У п’єсі відкритий фінал – вийшовши з одного кола пекла, герої потрапляють у нове пекло, ще більше – напад РФ на Україну. І це пекло й досі присутнє в історії. Мені здається, що п’єса по суті українська, а по формі міжнародна, адже значною мірою спровокована тим мистецьким контекстом – фестивалі, вистави, зустрічі – в якому писалася. Створена для уявної різної аудиторії – і української, й іноземної – ніби в асоціації з Європою. Треба віддати належне і тим перекладачам, режисерам, акторам у Франції, які почали працювати з українськими текстами «по-волонтерськи», це теж був своєрідний «майданівський» акт доброї волі в підтримку революції свідомості. А ще, як сказала перекладачка п’єси Естель Делавенна, – це був її спосіб «боротьби з невіглаством». 

Хоча п’єса ще не ставилася в повному обсязі, але була серія читань і сценічних «ескізів», тобто фрагментарних постановок – у Києві і кількох містах України, а також у Парижі, Ліоні, Маннгеймі (Німеччина). Спершу був перекладений фрагмент тексту під час моєї резиденції у Парижі – він був прочитаний на фестивалі у «Домі Європи і Сходу» та в одному з залів «Комеді Франсез» – «В’є Коломб’є». Саме цей фрагмент і реакція на нього аудиторії спонукали видавця Домініка Долм’є перекласти п’єсу, представити її повністю на наступному фестивалі, а потім видати окремою книгою. До речі, це взагалі перший драматичний текст в історії, виданий французьким видавництвом та показаний французьким театром. І тому було дуже складно – бути представником країни в центрі Європи, про драму якої знають не більше, ніж про Марс…

Цікаво, що перший показ фрагменту «Майдан Інферно» відбувся саме у перекладі французькою у Франції, як і публікація у видавництві «Еспас д’ен Інстан» – раніше, ніж сценічні читання і видання в Україні – в антології «Майдан. До і після». І сталося це символічно через 9 місяців після створення – ніби спільна дитина двох культур. 

Тож, мабуть, невипадково і повнометражна прем’єра виходить саме у Франції. А можливо, є ще одна причина – можливість дистанції. Те, що ставилося і знімалося в Україні про Майдан, – лише документальні версії. Хоча про війну вже є ігрові фільми та вистави (поставлені і дві мої п’єси). Здавалося, війна з Росією теж дуже болюча тема, але не така… сакральна, як Майдан. А ця ескізність форм імовірно спровокована самим прискореним часом, закладеним у тексті. Також у якийсь момент я зрозуміла, що це своєрідна «вулична містерія», де те, що відбулося, – диво народження нової епохи. Є в ній «інтермедії», але у вигляді сцен «фейсбуку» – я зрозуміла, що неможливо розповісти цю історію без Інтернету і намагалася перевести віртуальний світ у театральний.

Важливо, що ті, хто розумів Майдан, відчували правдивість дійства. Пригадую, як після першої сценічної версії Крістофа Фетріє у Парижі на фестивалі «Європа Театрів», до мене підійшов схвильований Василь Сліпак і міцно обійняв – і я зрозуміла, що вдалося передати «справжність», бо він був для мене «камертоном» правди. Саме йому присвячена одна з моїх п’єс про війну «Otvetka@ua». 

Клацніть, щоб подивитися відео
Ескізна вистава « Майдан Інферно » (Ліон, 2016 р.)

Дуже важливо, щоб це хвилювало не лише українців. Для мене велике значення мала стаття-передмова і висока оцінка Мішеля Корвена – знакової постаті серед дослідників сучасної європейської драми. І характерно, що він відзначає фінальну фразу «Воля, або смерть» – як цитату з французької революції, про що тоді не думала. Таким же було і гасло Американської – і цей смисловий перегук між країнами і епохами дуже важливий. Як суттєве й емоційне сприйняття – наприклад, у Німеччині до мене підходили заплакані завліт і актори: казали, що текст їх дуже вразив і примусив замислитись над тим, що відбувається, подивитися з боку на власну байдужість. А після показу ескізної вистави в Ліоні театральною компанією «Колапс» на фестивалі «Етранж Етранжи» митці театральної компанії з Буркіна-Фасо казали, що це «дуже по-африканськи». Справді, протестні акції нині відбуваються в різних країнах – Єгипет, Туреччина, Вірменія, Грузія, Гонконг, Росія, зрештою, і у самій Франції. Але, думаю, Україна опинилася в одному з найбільших епіцентрів цих вибухів – проявів нової свідомості. Так, звісно, причини їх виникнення різні, але всі вони – ознаки тотальної кризи нашої цивілізації, падіння демократії і наступ на найголовніше – право людини на життя і свободу. Коли ті, хто має захищати, насправді нападають, калічать і вбивають – це «дно», це катастрофа нашого світу. І боротьба за найвищі цінності і проти «продажу на крові» зараз ще більш актуальна.

На жаль, я не змогла бути на прем’єрі ескізної вистави в Ліоні – оригінальної версії з «блуканням» по різних просторах театру з провокацією публіки, яка була вимушена тікати разом з головними героями від «беркуту» чи стояти в черзі на сповідь перед страшним штурмом Майдану. Думаю, цей вихід за межі одного простору, постійний рух та співучасть – передають суть. Нова версія розпочалася вже у співпраці – режисер Клеман Перетятко спершу приїхав до України на презентацію моєї книги французькою мовою. Він хотів побачити на власні очі і простір Майдану, і загалом Україну, а потім привіз двох акторів, з якими розпочалася робота в Центрі Курбаса. Важливо, що ми були в музеї Майдану, багато спілкувалися, і це насичувало постановку справжністю. Цікаво, що і нова вистава теж творилася у різних просторах і мандрах – в Україні і Франції, а в постановці закладені різні світи – людей і маріонеток, грубої арматури і крихкого паперу…

Звісно, для мене дуже важлива ця вистава – і як перша повнометражна у Франції, і тому що вона про Майдан. Пригадую, як у час написання п’єси я брала участь в українських акціях у Парижі і роздавала листівки з написами «Не стань наступною жертвою Путіна». А в очах людей читалося «Ми? – У нас нічого такого ніколи не може бути…». Тоді у мене було відчуття, що ми вже знаємо правду про тривожний гібридний час, а вони ще ні. «Нíколи» було до терактів, до акцій жовтих жилетів… Чи більше зрозуміють тепер французи таку виставу? Не знаю… Але думаю, що стукати у двері байдужості необхідно. Бо зараз мені ще страшніше і за те, що відбувається в Україні, і за те, що відбувається у світі в цілому. Наша цивілізація така крихка, і так багато речей нині нагадує час початку другої світової війни, тільки зараз ця війна «гібридна»… Звісно, я хвилююсь і вболіваю за всіх причетних – і до вистави, і до нашої реальності, яку ми, сподіваюсь, трохи змінюємо на краще своєю небайдужістю.

Неодмінно хочу відзначити і фонд «i-Portunus», завдяки якому я зможу приїхати на прем’єру «Майдан Інферно» в рамках міжнародного фестивалю в Шарлевіль-Мезьєрі та сам фестиваль, який став головним партнером проекту. І варто додати, що ця п’єса стала «локомотивом» для зацікавленості сучасною театральною Україною у Франції, адже щойно вийшла упорядкована мною спільно з Домініком Долм’є перша антологія нашої драми в історії двох країн – «Від Чорнобиля до Криму», що презентує вже 9 авторів. Це видання за підтримки Національного центру книги Франції та драматургічного конкурсу в Ліоні, на якому також уперше були відзначені журі три українські п’єси. Її презентація запланована  в Українському культурному центрі в Парижі 27 вересня. А вистава «Майдан Інферно» вже запрошена Французьким Інститутом до України на «Французьку весну». 

Фотографії надані Недою Нежданою.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

Всесвітню прем’єру вистави « Майдан Інферно » покажуть у Франції

БІЛЬШЕ УКРАЇНСЬКИХ НОВИН ЛІОНЩИНИ